×
Галерея Календар подій Туристичні новини Анонси Активний туризм Туристичні маршрути Природні території та природні дива Дегустаційні зали та виробники еко-продукції Історико-архітектурні об'єкти Зимове Закарпаття Смачне Закарпаття Квітуче Закарпаття MICE-туризм Де оздоровитись? Де зупинитись? Туристично-інформаційні центри Туристичні оператори Як доїхати Нормативно-правова база Закарпатський словничок Зворотній зв'язок

Цервки

с. Гетєн, Берегівського району

Реформатський храм без вежі збудовано з каменю у 1793 р. на місці давнішого дерев’яного. Ансамбль стародавніх споруд доповнює окрема дерев’яна дзвіниця бездоганних пропорцій, увінчана стрімким шпилем та чотирма вежками-фіалами. Дзвіниця в селі Гетєн є найбільш граційною і вишуканою за силуетом. Дзвони датовано 1783 роком, що вказує на час створення дзвіниці.

с. Мужієво, Берегівського району

Кам’яний пізньоготичний храм у Мужієві збудували у XV ст., згодом добудували контрфорси. Чудовими готичними елементами є стрілчасті вікна і західний портал. Окрема дерев’яна дзвіниця має значно розширений нижній ярус, вкритий широким опасанням. Чотирисхилий дах увінчано шпилем. Збудували дзвіницю, можливо, у XVIII ст.

 

с. Четфалва, Берегівського району

Реформатську готичну церкву датують XV ст. Значну художню цінність мають орнаментальні композиції народного стилю, виконані 1753 р. на дерев’яній стелі храму, розбитій на 60 квадратів. Розписи виконано одночасово із спорудженням дерев’яної дзвіниці каркасної конструкції, яка є шедевром народного будівництва і найвищою дзвіницею Закарпаття.

с. Буковцьова, Великоберезнянського району

Церква належить до дерев’яних церков барокового стилю, хоч первісно була збудована в бойківському стилі з трьома заломними верхами. За написом на одвірку, в 1791 р. церкву переробив майстер Григорій Макарович і вона набула сучасного вигляду. Збережено гарний іконостас XVIII ст. Малювання виконано 1821 р.

с. Кострино, Великоберезнянського району

Костринська церква належить до видатних пам’яток української архітектури бойківського стилю. Це бездоганно завершений художній твір, ідеально вписаний у навколишній розкішний ландшафт. Довжина церкви складає 15 м, ширина – 7 м, висота вежі від фундаменту – 14 м.

Покровську церкву перевезли в Кострино у 1645 р. (або 1703) з села Сянки Турківського повіту Галичини. У 1761 р. проведено ремонт церкви з частковою перебудовою.

с. Ужок, Великоберезнянського району

Ужоцька дерев’яна церква є своєрідною візитною карткою Закарпаття. Церква є однією з найцікавіших споруд бойківського стилю. Попри невеликі розміри, компактні форми храму з домінуючим центральним шатром справляють враження суворої, героїчної споруди. До декоративних елементів належать випуски вінців, вхідні двері з широким одвірком, фігурний арковий прохід з бабинця до нави.

Церкву збудували майстри Павло Тонів (?) з села Бітлі на Львівщині та Іван Циганин з Тихого, про що свідчить напис над дверима.

с. Чорноголова, Великоберезнянського району

Чорноголівська дерев’яна церква належить до найкращих зразків закарпатської народної барокової архітектури. Церква була збудована з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. Сучасного вигляду набула після перебудови в 1794 р., яку здійснив майстер Матій Химич з села Лучки. Увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням, підсябиттям з фігурно обробленими кінцями дощок, аркадою голосниць. Особливістю церкви є різьблені стовпчики, що підтримують піддашшя довкола бабинця і нави.

с. Сухий, Великоберезнянського

 У селі Сухий знаходиться бойківська дерев’яна Предтеченська церква, присвячена св. Іванові Предтечі, побудована в 1769 році. За своїми пропорціями вона відрізняється від церковних будівель в Ужку та Гусному.   В Предтеченській церкві в Сухому вежа над бабинцем вище центрального верху. Вона була перетворена в дзвіницю, але пропорцій, властивих бойківському храму, істотно не порушує. 

    Два декоративних карниза на четверику повторюють малюнок силуету решти триярусних верхів і тим самим скрадають форми, далекі бойківському зодчеству. В інтер’єрі церкви в Сухому привертають увагу своїм наївним реалізмом, щирістю художнього вираження, своєю нехитрою оповідною формою ікони ,,Розп’яття” (1678) – Івана Вишенського і ,,Жертвопринесення Авраама” (1679) – Івана Щирецького. Вони відносяться до народного напрямку укромаїнського іконопису, яке виникло в період національного піднесення XVI-XVII століть. 

с. Сіль, Великоберезнянського району

Першу церкву, присвячену Успінню Пресвятої Богородиці, в селі Сіль збудували з дерева в 1479 році на великому пагорбі при центральній дорозі. Ця церква згоріла. Історія теперішньої церкви Св. Василя Великого подібна до історії костринської. У 1707 році до Солі перевезли дерев’яну церкву бойківського стилю з галицького села Сянки. За іншою версією, церкву збудували в Сянках 1703 року, як триверху, бойківського стилю і перевезли у Сіль разом з іконостасом у кінці XVIII сторіччя (ймовірно, у 1777 році).

   Спочатку церква зберігала бойківську триверху форму з домінуючим центральним верхом, але в 1834 році її перебудували. Церква отримала чотирисхилий дах, над бабинцем збудували невелику башту з бароковим завершенням, над вівтарем – мініатюрну вежу з конічним шатриком. Дах над центральним зрубом має значний вигин, чітко виявляючи місце, де колись височів центральний пірамідальний верх із заломами. Опасання, що оперізує церкву з усіх боків, спирається на випуски вінців, а на головному фасаді – на чотири стовпи відкритого ґанку. Висота вежі становить 13 метрів.

   У 1849 році підлогу викладено плоcким камінням. 1893 року священик Михайло Лендєл організував ремонт церкви та виготовлення нового іконостасу. Отець Михайло також згадує про дати  попередніх ремонтів – 1750 та 1820 роки.

с. Новоселиця, Виноградівського району

Місцева церква — одна з найвидатніших пам’яток українського церковного будівництв
Це найменша готична церква і водночас найбільш динамічна. Домінуючого вертикального звучання надає храму струнка вежа з високою стрілою шпиля. В бабинці зберігся напис про те, що храм збудував Кочалович в 1669 р. Чудовими є архітектурні і декоративні деталі церкви. На одвірках вирізано блискучу орнаментальну композицію. Вежу прикрашено декоративним підсябиттям з вирізами у формі тюльпанів у вертикальній обшивці.

Інтер’єр церкви зберігає настінне малювання ХVII ст., яке є унікальною пам’яткою українського малярства галицької школи. На початку ХIХ ст. на східній стіні встановлено новий іконостас стилю рококо. Львівські фахівці відреставрували церкву і малювання у 1979–1981 роках.

Біля церкви стоїть дерев’яна каркасна двох’ярусна дзвіниця.

с. Абранка, Воловецького району

Церква Введення Пр. Богородиці у с.Абранка споруджена у 1804 році і належить до групи дерев’яних барокових церков верхів’я річки Латориці. Вкрито бляхою лише барокове завершення вежі храму та главка над вівтарем.

Бабинець і нава церкви — рівноширокі, а п’ятистінний вівтарний зруб — вужчий. Опасання спирається на кронштейни, а на головному фасаді утворює відкритий ґанок на чотирьох стовпчиках з розкосами.

Біля церкви стоїть дерев’яна двох’ярусна дзвіниця, нижній ярус якої зрубний, а верхній — каркасний.

с. Гукливий, Воловецького району

Церква св. Духа у с.Гукливий можна віднести до верховинських шедеврів. Це найдавніша церква Воловецького району. Збудована у ХVIII ст. з ялиці, фундамент – з річкового каміння. Церква дивовижно струнка і пропорційна. Кожен елемент органічно переходить в інший, в споруді повністю розкрито можливості дерева як матеріалу. Частиною чудового архітектурного ансамблю є струнка дзвіниця заввишки 8 м. Згідно із записом у хроніці “Гукливський літопис”, ікони намалював німець Франц Пеер: у 1784.

с. Івашковиця, Іршавського району

Це одна з небагатьох уцілілих малих дерев’яних церков. Датується за написом на одвірку. П’ятигранний вівтарний зруб збудовано з дуба, інші два – з модрини. Двосхилий дах вкриває всі зруби. Над бабинцем здіймається низька башта з підсябиттям, завершена шпилем. Для збільшення внутрішнього простору до зрубу бабинця пізніше добудовано додаткове каркасне приміщення. Дерев’яна дзвіниця біля церкви є типовою для багатьох верховинських сіл – каркасна, двоярусна з широким опасанням.

На жаль, у 1996 р. церкву вкрили сліпучою бляхою, а стародавні зруби зашили новими дошками.

с. Локоть, Іршавського району

Побудована церква 1784 року в Заріччі. Проте 1800 року її було перевезено в с. Локоть, і відновлено на невеликому кам’яному фундаменті. Стіни зі смереки, дуба, бука. Первинне покриття храму   дощечки-шингли, які ще збереглись па шпилі. Але за довгі  роки дах прогнив і довелося перекрити його етерником. Побудовано церкву в готичному стилі.

Інтер’єр церкви збережено в первинному вигляді. Збережено старовинні ікони, настінний розпис. Широко представлено різьбу по дереву як вид мистецтва. Однак художники, різьбярі по дереву  не відомі.   Використовується храм греко – католицькою громадою.

На церкві — пам’ятний знак “Пам’ятка архітектури XVIII ст.”. Храм має історичну та художню цінність для майбутніх поколінь.

с. Дешковиця, Іршавського району

Побудована церква в 1699 році в с. сільце, у 1778 році перевезена в с. Дешковиця. Стіни з деревини, дуба, бука з’єднані вирізкою між собою при допомозі сокири. Зберігаються старовинні ікони, настінні розписи. Церква діюча і в наш час, в ній проводиться богослужіння православних християн.

с. Колочава-Корб, Міжгірського району

Дерев’яна двозрубна тридільна церква св. Духа належить до найвищих архітектурних досягнень Закарпаття. Згідно з написом на одвірку, церкву збудував у 1795 майстер Ференц Текка. Церква струнка і досконала в пропорціях. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем, що складається з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним. Ліхтарі з главами вдало акцентують гребені дахів над навою та вівтарем. Дерев’яну двоярусну каркасну дзвіницю оббито тепер бляхою. Обидві пам’ятки було відреставровано у 1969–1970 роках.

с. Пилипець, Міжгірського району

Церкву Різдва Пр. Богородиці збудували із смерекових брусів у другій половині XVIII ст. (можливо у 1780 р.), а теперішнього вигляду набула після перебудови у 1841 р. Церква виглядає монументально. Форми споруди – суворі та величні. Нижня частина вежі вкрита ґонтом, а верхня – вертикально обшита дошками з фігурно обробленими нижніми кінцями. Додають декоративності барокові форми завершення – баня, ліхтар з главкою, розвинуті карнизи, вишукана аркада нижніх голосниць та ґанок із профільованими стовпчиками. Поруч стоїть монументальна двох’ярусна дзвіниця, збудована, можливо, у 1758 р.

с. Розтока, Міжгірського району

Церква Введення Пр. Богородиці має тільки їй притаманні пропорції, чудові художні деталі. У ХVII ст. це була бойківська церква з трьома верхами. Можливо, в 1759 р., згідно з написом на південних дверях, церква була перероблена й набула сучасного вигляду. Вежа має горизонтальне членування, увінчує її чотирисхилий шатор та барокове завершення. Колись відкритий ґанок зараз перетворено на засклену веранду. Дерев’яна дзвіниця біля церкви походить з XVIII ст.

с. Сухий, Міжгірського району

Церква в Сухому  походить з XVIII ст. У 1801 р. церкву згадують як добре забезпечену церковними речами, що вміщала 120 вірників. Церква тридільна, тризрубна, під двосхилим дахом, над бабинцем – вежа під восьмигранним шатром, що завершується шпилем. Вище опасання та під шатром вежі влаштовано аркади голосниць. На головному фасаді – вісім різьблених стовпчиків, тепер схованих за дерев’яною галереєю з вікнами. Світичі до церкви виготовив Д. Фічоряк. 

   Біля церкви – традиційна для Міжгірщини дерев’яна двоярусна дзвіниця під восьмигранним шатровим верхом, а в ній – чотири дзвони, три з яких відлив Ф. Егрі. 
Два дзвони виготовлено в 1923 р., на дзвоні 1925 р. написано прізвища фундаторів – Івана Ґилбича та Івана Бряника, а четвертий відлито фірмою ,,Акорд”. У 1991 р. церкву повернуто греко-католикатолицікій єпархії. 

с. Буковець, Міжгірського району

  Ансамбль церкви Введення Пресвятої Богородиці із дзвіницею і вже рідкісною сьогодні дерев’яною брамою. У 1751 році в селі були дві дерев’яні церкви: нижня – Михайлівська (нова, вміщувала 200 вірників, мала всі церковні книги, всі нові образи і три дзвони); верхня церква (стара, на 100 вірників).

   1801 року село просило кошти для будівництва нової церкви, оскільки існучі були замалі. Нову церкву збудовали із смерекових брусів і на одвірку вирізали дату спорудження – 1808 рік. Це знову класичне «міжгірське бароко». З трьох зрубів центральний – найширший. Бабинець і нава перекриті спільним високим дахом, над вівтарем – окремий нижчий дах. Головний фасад прикрашає ще не перероблена ґанкова галерея, аркади голосниць. Башта має своєрідне барокове завершення з приплюснутим гранчастим куполом. Опасання охоплює всі зруби.

   В інтер’єрі східний і центральний зруби перекриті арковими склепіннями, над бабинцем – плоске перекриття. Всередині збережено чудові взірці народного різьбарства, деякі походять з старої церкви. Напис на жертовнику доніс до нас імена різьбарів: Ісавка Черепанич та Іван Баранишинець виконали роботу 29 квітня 1760 року. Дзвіниця традиційно двоярусна, квадратна в плані, з широким опасанням. Великий дзвін відлито Францом Лехерером у словацькому Пряшеві 1832 року коштом Івана Теслевича. Два менші виготовив Карел Маноушек у чеському місті Брно в 1924 році.

с. Вільховиця, Мукачівського району

Дерев’яну церкву св. Великомученика Дмитра, збудовану у ХVII ст. в сусідньому селі Бистриці, перенесено у Вільховицю в 1910 р. і тоді ж перебудовано. Церкву споруджено з дубових колод, вкрито двосхилим дахом – гранчастим над п’ятигранним вівтарем. Особливої уваги заслуговує одвірок, збудований з широких тесаних плит, вишукано декорованих геометричними мотивами. В інтер’єрі цікавим є фігурний прохід з бабинця до нави. Старий іконостас з образами XVII ст. було розібрано у 1990 р.

с. Руська Кучава, Мукачівського району

 У селі Руська Кучава збереглась справжня лемківська церква Св. Архангела Михаїла. Колись це був чудовий архітектурний твір з усіма ознаками лемківського стилю – високою вежею з бароковим завершенням над бабинцем, шатровими дахами над навою та вівтарем. Сьогодні збереглася гарна галерея з різьбленими стовпчиками, що обходить з трьох сторін бабинець і наву (характерна ознака закарпатських лемківських церков).

   Збудовано її в селі Руське у XVIII сторіччі і перевезено в Руську Кучаву в першій половині ХІХ сторіччя. Можливо, саме тоді шатрові лемківські верхи, що їх видно в інтер’єрі, було закрито двосхилим дахом. Поряд з церквою типова для сіл Мукачівщини дерев’яна дзвіниця.Пізніше сильна буря знесла барокову верхівку, яку більше не відновлювали, а вкрили вежу бляшаним чотирикутним наметом. У 1986 році церкву оббито бляхою. 

с. Лікіцари, Перечинського району

Церква св. Василя Великого була збудована з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. У 1748 р. церква була перебудована і набула сучасного вигляду. Зруби вкрили двосхилим дахом. Піддашшя і дах мають профільований карниз із цільного бруса. Над бабинцем – невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Подібна до башти невелика главка увінчує гребінь даху над вівтарем.

с. Лазищина-Плитоватий, Рахівського району

В селі стоїть одна з двох закарпатських хрещатих гуцульських церков. П’ять зрубів церкви утворені перетином двох прямокутників, що в плані мають майже рівнораменний хрест. Чотири рамена вкриті двосхилими дахами. Центральний зруб переходить у восьмистінний барабан, вкритий стрімким восьмисхилим шатром.

За однією версією церкву збудовано у 1780 р. в селі Яблуниця теперішньої Івано-Франківської області, а взимку 1871 р. її розібрали і перевезли на санях в Плитоватий. Більш вірогідним є датування церкви 1872 роком згідно з написом на одвірку.

с. Середнє Водяне, Рахівського району

В румунському селі збереглися дві дерев’яні церкви. Верхня церква належить до найбільш стародавніх дерев’яних храмів Потисся і України. Найдавнішими частинами є дубові зруби (1428 р.), надбудову над якими зведено біля 1600 р. Близько 1760 р. відбулася ще одна перебудова. Суворі монументальні форми храму, що нагадують середньовічні романські споруди, вимальовуються мужнім силуетом на фоні неба. Це одна з небагатьох дерев’яних церков, що мають настінні розписи. Чотириярусний іконостас походить з 1761 р. Біля церкви стоїть дерев’яна одноярусна каркасна дзвіниця і цікаве дерев’яне розп’яття.

с. Ясіня, Рахівського району

Назва відомої Струківськї церкви походить від прізвища засновника села Івана Струка, який колись збудував каплицю на місці теперішньої церкви, а пагорб з церквою люди вважають святим.

Церква Вознесіння є однією з найдосконаліших дерев’яних церков на всій Гуцульщині. На одвірку церкви вирізано декоративну композицію з трьох хрестів і дату спорудження 1824 р. Всередині збережено чудовий іконостас.

Дзвіниця Вознесенської церкви 11 м заввишки за своїми архітектурними та художніми якостями займає місце серед найдосконаліших витворів закарпатського народного зодчества. Переповідають, що вона була перенесена до Вознесенської церкви в 1895 р. від знищеної пожежею церкви в північній частині селища. На верхньому одвіркові зазначено дату спорудження дзвіниці — 1813 р.

с. Уклин, Свалявського району

Теперішня маленька церківця в Уклині – рідкісний архітектурний скарб. В кінці ХIХ ст. нею захоплювався відомий вчений Т.Легоцький. Переказують, що церкву збудовано з дерева старої церкви, а перед цим тут були дві церкви, які занепали чи згоріли. Збереглися деякі старі церковні речі, а два дзвони перенесено до нової цегляної церкви, збудованої у 1992 р

м.Свалява (Бистрий)

  Дерев’яна церква святого Архистратига Михаїла в Сваляві розташовується в мікрорайоні Бистрий, що колись являв собою окреме село, яке згодом приєднали до міста. Храм стоїть при дорозі на невеличкому пагорбі. Перший етап будівництва церкви відбувся ще в далекому 1588 році. Тоді храм стояв трохи вище по пагорбу від теперішнього місця розташування. Стара церква носила титул святого Миколая Чудотворця.

   У 1759 році церкву було перебудовано і перенесено на теперішнє місце. Існують припущення, що дубові зруби бабинця і нави було взято від старого храму. Перебудовану церкву заново освятили, цього разу під титулом святого Архистратига Михаїла. 

   Даний храм є яскравим представником лемківського типу церков, про що свідчать висока барокова вежа над бабинцем, стрімке наростання форм від вівтаря через наву до вежі, а також класична ознака закарпатських лемківських церков – відкрита галерея з різьбленими стовпчиками довкола бабинця.

   Всередині церкви зберігся іконостас XVІІІ століття, проте решта інтер’єру суттєво модернізовано. В кінці 1940-х років храм було закрито, і лише в часи незалежності церква знову стала діючою.

   Раніше поруч з церквою стояла одноярусна дерев’яна дзвіниця, яку було розібрано у 2001 році, а замість неї поставили нову – муровану.

   У 1759 році церкву було перебудовано і перенесено на теперішнє місце. Існують припущення, що дубові зруби бабинця і нави було взято від старого храму. Перебудовану церкву заново освятили, цього разу під титулом святого Архистратига Михаїла. 

   Даний храм є яскравим представником лемківського типу церков, про що свідчать висока барокова вежа над бабинцем, стрімке наростання форм від вівтаря через наву до вежі, а також класична ознака закарпатських лемківських церков – відкрита галерея з різьбленими стовпчиками довкола бабинця.

   Всередині церкви зберігся іконостас XVІІІ століття, проте решта інтер’єру суттєво модернізовано. В кінці 1940-х років храм було закрито, і лише в часи незалежності церква знову стала діючою.

   Раніше поруч з церквою стояла одноярусна дерев’яна дзвіниця, яку було розібрано у 2001 році, а замість неї поставили нову – муровану.

с. Діброва, Тячівського району

У Діброві збереглися дві дерев’яні церкви. Нижню церкву було споруджено в 1604 р. (за іншими даними – в 1561 р.) і перероблено в першій половині XVIII ст. Церква чудово вирішена в пропорціях – храм гордо увінчує вершину пагорба, злітаючи догори високим шпилем. Споруда складається з двох дубових зрубів, з котрих тригранний вівтар з маленьким арковим віконцем є найдавнішою частиною. Зруби вкриті спільним двосхилим дахом. Церква довго стояла закритою і була перетворена на музей народного побуту. З 1994 р. церква знову діюча.

с. Колодне, Тячівського району

Колоднянська церква належить до найдавніших пам’яток дерев’яного культового будівництва України. Церкву збудували в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Найдавніші частини – основні зруби, збудовані в XV ст. з дубових колод довжиною 12 м. Інші частини храму походять з XVI ст., XVII та XVIII ст. Церква містить багато архаїчних елементів: віконце на східній стіні вівтаря у формі хреста та кругле віконце на північній стіні, на бічних фасадах нави прорізано невеликі квадратні віконця, вхідний портал з дверима. Згідно з латинським написом на плафоні, настінне барокове малювання виконав у XVIII ст. Антоній Валі.

Дерев’яні церкви м.Ужгород і Ужгородського району

Одна з найкращих дерев’яних церков знаходиться зараз в ужгородському музеї просто неба. Ця лемківська церква вирізняється бездоганними пропорціями, особливою стрункістю, чудово проробленими художніми деталями. Висока барокова вежа сповнена чарівної грації. Главки увінчують шатрові верхи нави й вівтаря. Загальний ритм форм – це динамічний злет. Висота бабинця з вежею сягає 22 м.

Датою спорудження вважають 1777 р.. Після того, як у Шелестові збудовано нову муровану церкву, у 1928 р. дерев’яну церкву перевезли в Мукачево. У 1974 р. церкву перевезено до Ужгорода. Це єдина класична лемківська церква, що залишилася в Закарпатті.

Горяни, м.Ужгород

Горянська ротонда є однією з найдавніших і найцінніших архітектурних пам’яток України. Споруда складається з двох частин. Найдавнішою є власне ротонда – шестиконхова центрична будова, товщина стін якої досягає 2–2,5 м, вкрита шестигранним шоломоподібним куполом, що спирається на барабан, декорований під карнизом романським мотивом. Більшість дослідників датує ротонду кінцем Х – початком ХI ст. У XIV ст. до романської ротонди добудовано пізньоготичну наву. Чудовими є фрески, що вкривають суцільно стіни ротонди, а також східну стіну нави Фрески, можливо, виконані північноіталійськими майстрами.

с. Олександрівка, Хустського району

Готична церква в Олександрівці увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір. Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами біля оснування шпиля височіє над західним зрубом. На головному фасаді – відкритий ґанок з арковою галереєю. В олександрівському храмі збережено багатий настінний розпис, виконаний в 1779 р. майстром Стефаном Теребельським та малювання народних майстрів. Біля церкви стоїть дерев’яна каркасна двоярусна дзвіниця.

с. Данилово, Хустського району

У селі розташований ще один готичний шедевр. Дубові зруби храму вкриті високими дахами. Більший зруб ділиться на наву і бабинець. Вежу увінчує чотирисхилий шатор з високим шпилем і чотирма фіалами по кутах. На головному фасаді – закритий ґанок з трикутними прорізами вікон і вхідним порталом. Одвірок бабинця декоровано різьбленням. Іконостас зроблено в 1748 р.

Згідно з версією реставраторів, сокирницьку церкву збудовано в селі Шашвар на початку XVII ст. В 1770 р. після перенесення в Сокирницю, церкву перебудовують і встановлюють вежу над бабинцем. Того ж року збудували високу каркаснн дзвіницю.

с. Крайниково, Хустського району

Гордістю села Крайниково є дерев’яна Свято-Михайлівська  церква та дзвіниця, які побудовані в 1668 році – одна з  найстаріших в районі і є однією з найоригінальніших з  культових споруд в області.

   Церква маленька, тридільна з рівношироким бабинцем та  навою і вужчим вівтарем. План церкви – архаїчний. Церква  побудована з високих дубових брусів, об’єднаних врубками, а  канюк з потайним прямим зубом.  Однак в архітектурі цієї  церкви з’являється новий конструктивний прийом, відсутній в старіших церквах і який взагалі дуже рідко зустрічається. Далі – ганок–галерея, зв’язана у західній стіні в один загальний зруб бабинця і нави.

   Біля церкви розташована струнка дерев’яна каркасна дзвіниця під шатровим верхом, а в ній – три дзвони.

   Побудована в XVII столітті церква мала плескаті перекриття, які йшли по сволоку. Плескаті перекриття були замінені на коробові у XVIII столітті.

   У наві найстаріший стінопис зберігся на східній стіні. Це є зображення апостолів і Панторкатора з предстоячими Марією та Іоаном Хрестителем і, ймовірно, відносяться до дати побудови церкви – 1668 року.

    Ктиторський напис під зображеннями на стіні св. Миколи (південна стіна) та архангела Михаїла (північна стіна) свідчить про те, що вони були виконані в 1771 році місцевим майстром у стилі народного закарпатського живопису.

   Іконостас був перероблений у 1763-1768 роках. В ньому збереглись ікони з XVII століття – ,,Собор архангела Михаїла”.

     4 жовтня 1997 року Свято-Михайлівську церкву було відкрито знову після 50 років її закриття (1947). 

shares