У кількох закарпатських селах зберігся давній обряд запалення субіток. Близькість за календарем до традиційних розваг молоді на Івана Купала, теж пов’язаних з вогнем, дає змогу розглядати цей вогняний обряд на свято Петра і Павла як суголосний з купальським. Свідком палаючих субіток у гірському селі Вишка на Ужгородщині, де відбувся фестиваль «Петрівські субітки», став кореспондент «Урядового кур’єра».

Місток між минулим і сьогоденням

Вогонь, якому слов’яни поклонялися з давніх-давен, наділяючи його охоронною й очисною силою, і для нащадків не втратив особливого значення. Принаймні саме довкола палахкотливого полум’я на Петра і Павла розгортаються найзначніші події в селі Вишка. Селяни цього дня могли побачити на схилах величезні кострища, які яскравими плямами виднілися на тлі темних гір. Так триває здавна, і саме через це субітки можна вважати містком між минулим і сьогоденням.

«Субітки в нас запалюють віддавна — ніхто навіть не знає, відколи. Я виріс у цьому селі й теж був субіткарем, — розповідав голова Костринської територіальної громади Василь Черевка. — Гурти формувалися на вулицях — де хто живе і в яке урочище ходять із чередою. Субіткар бере участь у заготівлі матеріалів для субітки, її складанні, а також чергуванні біля неї, щоб залишалася цілою до запалення на Петра і Павла. Чия субітка найяскравіше і найдовше горіла — ті отримували найбільше схвалення та оплесків».

У всі роки субітки запалювали у трьох селах Ужанської долини — Вишка, Люта і Тихий. Хоч нині їх у рази менше, ніж іще кілька десятиліть тому, в перших двох селах і тепер запалюють по дві-три субітки. В останньому через зменшення людності про обряд тільки згадують.

Місця розташування субіток залишалися одними й тими самими. Вогнища звикли влаштовувати на узвишшях, звідки їх добре видно здалеку. У Вишці для них переважно обирали північний бік: оскільки будинки селян розміщені на південному, то й огляд був дуже добрий. Щоб люди, вийшовши з церкви чи піднявшись на пагорб, могли бачити всі субітки. І щоб із будь-якого місця їх можна споглядати.

Хлопці готують 15-метрову субітку, щоб увечері запалити на святі. Фото автора
Хлопці готують 15-метрову субітку, щоб увечері запалити на святі. Фото автора

Схожа на оберіг, але висока й могутня

«У мої молоді роки в селі запалювали п’ять субіток, — продовжував Василь Миколайович. — Це були прогонянська, черевкова, банацька і граничанська, Нижній Кінець. Називали так за назвами урочищ або вулиць, на яких жили хлопці-субіткарі. Лише остання з цих п’яти була на півдні села, всі інші — з північного боку».

Субітка за конструкцією схожа на стіг сіна. Її утримують, як колись землю на трьох китах, три стовпи зі зрубаних раніше і вже підсохлих беріз. Якщо висота субітки близько 15 метрів, то стовпи вкопують на глибину не менш ніж два з половиною. Простір між стовпами заповнюють гіллям — смерековим, ялиновим, березовим. Так субітка набирає форму велетенської копиці. Щоб розгорілася, у нижній її частині кладуть сіно, а запалюють, коли стемніє. І тоді темінь зникає, а простір заповнюється яскравим полум’ям і тріскотінням палаючого гілля. Субітка згорає швидко, але яскраві враження від неї залишаються надовго.

По наснагу — комфортним витягом

Цього разу на Петра і Павла у Вишці підготували дві субітки: одна виднілася просто на узвишші над галявиною, де влаштували фестивальне дійство, друга стояла за кількасот метрів, ховаючись за лісовим масивом. До неї гості фестивалю підходили, щоб помилуватися величним палахкотінням і наснажитися силою вогню, яка, кажуть, має очищувальну дію.

…Кілька кілометрів відстані й майже кілометрова висота над рівнем моря, що відокремлювали фестивальне дійство від людських жител, нікого не зупиняли. Бо безупинно працював витяг на гору Красія, яка має ту саму назву, що й гірськолижний курорт. Трикілометровий витяг зі зручними кріслами доставляв усіх гостей фестивалю до вершини. І без жодної оплати, про що наперед подбало керівництво Костринської громади.

Виступи місцевих аматорів, які тривали до ночі, незмінно супроводжувалися оплесками
Виступи місцевих аматорів, які тривали до ночі, незмінно супроводжувалися оплесками

На спеціально змонтованій великій сцені від пообіддя аж до ночі виступали аматори сцени закладів культури довколишніх сіл, міста Перечин і селища Великий Березний. Влаштована силами вишківців і їхніх сусідів концертна програма дала змогу показати себе десяткам талантів. Авторові цих рядків особливо запам’яталися виступи великоберезнянського вокального тріо «Роксана», саксофоніста з цього селища Михайла Цифри. А найбільше порадувало те, що тон у концерті задавали місцеві — юні й дорослі аматори сцени з вишківського клубу. Виконували народні й авторські пісні, веселі й тужливі, танцювали, декламували вірші й читали гуморески. Їх об’єднувало спільне бажання сподобатися землякам, принести їм задоволення.

У виконанні гурту «Роксана» звучали народні й пісні сучасних композиторів
У виконанні гурту «Роксана» звучали народні й пісні сучасних композиторів

Видовище на тлі гір

Так і незчулися, як на небі зійшли перші зорі. Тоді відбулося яскраве фаєр-шоу. Вогняних справ майстри жонглювали вогнем, заворожуючи всіх майстерністю тісного спілкування з ним.

Уже майже опівночі Василь Черевка не без хвилювання подав сигнал: «Запалити субітку!» І вмить на десятки метрів довкружжя освітилося сяйвом: велетенське полум’я вихопило яскраву субітку з темені і її палаючі обриси на тлі гір поглинули сотні пар очей. Невдовзі запалала її посестра, набагато більша за розмірами.

Субітки горіли під гучні оплески і схвальні вигуки глядачів. Село Вишка в той час торжествувало, бо жива давня традиція.

І це, й інші села територіальної громади — Кострина, Сіль, Домашин, Люта, Костринська Розтока далеко ще не розкрили туристичного потенціалу, який мають. Тут добре збереглися три старовинні дерев’яні церкви: Свято-Михайлівська у Вишці, Різдва Пресвятої Богородиці у Лютій, Свято-Іллінська у Костринській Розтоці. І це, і курорту «Красія» із сучасним витягом, і розташування на території Ужанського національного природного парку, і наявність багатьох сільських осель, готових приймати гостей, дають змогу сподіватися на активний розвиток туризму.

З думкою про те, що зусилля громади матимуть успіх, ми й залишали фестиваль «Петрівські субітки». Хто захоче побувати на вогняній Красії й побачити палаюче видовище посеред гір, зможе це зробити на Петра і Павла наступного року. Принаймні в цьому запевнили голова громади Василь Черевка та його земляки.

ПРЯМА МОВА

Маріанна ГОТРА,
начальник управління туризму та курортів
Закарпатської облдержадміністрації:
— Фестиваль «Петрівські субітки» у Вишці одним із перших відбувся після жорстких обмежень, пов’язаних з пандемією. Його організатори намагалися не відступати від багатовікової традиції запалення субіток, тобто зберегти автентику цього давнього обрядового дійства. Костринська громада доклала великих зусиль, щоб гості фестивалю, якими стали насамперед місцеві люди, не сумували.

Запрошуємо співвітчизників приїжджати на Закарпаття, яке можна відкривати для себе в багатьох сегментах. Це й історія та архітектура, і звичаї, й гастрономія, і купання в термальних водах, і, звичайно, відпочинок та оздоровлення у гірській місцевості, на курортах. Приймають гостей не лише готелі, туристські комплекси, мотелі та кемпінги, а й сільські садиби. На сьогодні послуги в галузі сільського зеленого туризму надають понад пів тисячі осель.

Масові заходи туристичного спрямування, які проводять в області, обласна влада підтримує інформаційно, розміщуючи інформацію про них на офіційному вебпорталі «Вітаємо на Закарпатті» (https://zaktour.gov.ua/). Тут без особливих труднощів можна дізнатися, що де відбувається.

Літо сягнуло апогею, і попереду ще друга його половина. Можна встигнути багато чого побачити і збагатитися враженнями в нашому найзахіднішому українському краї.

ДОВІДКА «УК»

Західнослов’янський варіант походження слова «субітка» мовознавці пов’язують з назвою гори Собутка в Сілезії, на якій у давнину проводили ритуальні зібрання жителі цього краю.

Дослідник Б. Рибаков, пов’язуючи слово «sobotka» зі спорідненим «собор», робить припущення, що ця назва означає скупчення людей, тобто масове святкування дня літнього сонцестояння. На його думку, давньоруський варіант назви вогнища «купала» має таке саме значення: у цьому слові корінь куп означає зібрання в певному місці великої кількості людей.

Чеський учений-славіст І. Добровський та білоруський мовознавець В. Мартинов вважають, що «купала» генетично пов’язане зі словом «вогонь». За їхніми висновками, первинне у цьому разі ритуальне вогнище, від якого походить назва свята.

У Польщі старовинне слов’янське ритуальне свято, відоме як «Собутка» (пол. Sobtka), знаменувало найкоротшу ніч року (цей обряд пізніше злився із християнським святом Івана Купали, тобто святого Іоанна). Це була ніч ворожінь, коли палили багаття і стрибали через них.

Назву купальського вогнища субітка, яку використовували західні слов’яни, вживають лемки та бойки, що живуть на Закарпатті.