МУЗЕЙ У КОЛОЧАВІ «СТАРЕ СЕЛО»

МУЗЕЙ У КОЛОЧАВІ «СТАРЕ СЕЛО»

«Старе село» – перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті. На його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. У скансені представлені пам’ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, швеці).

На сьогодні музей «Старе село» нараховує майже два десятки будівель та допоміжних господарських споруд.

У хатині селянина-бідняка  відтворено нелегкі умови проживання колочавців у кінці 19  на початку 20 століття. В маленькій кімнаті без підлоги, з одним ліжком, малими вікнами та без світла проживала численна сім’я та домашні тварини. Хата збудована у 1856 році і перенесена до скансену у первісному вигляді.

Церковно-приходська школа передає атмосферу навчання дітей з середини 19 до середини 20 століття. Читати тодішні школярі вчилися із церковних книжок, а писали на невеличких дощечках грифликами. Учні різного віку вчилися в одному класі, а дяк-учитель за непослух міг добряче покарати різками.

 У 20-х роках ХХ століття кожний десятий житель села Колочава був євреєм. Єврейський комплекс у скансені відображає життя та побут й цієї частини населення. У єврейському барі «Корчма у Вольфа» всі бажаючі могли випити децу (сто грам) горілки та закусити. Коли ж у чоловіка закінчувалися гроші, то він починав брати ,,на віру’’ (у борг). Всі боржники записані у борговій книжці, яка лежить на прилавку єврея-корчмаря. Кімната єврея свідчить про те, що він належав до найбагатшої верстви сільського населення та мав добре влаштований побут. Гостинну кімнату єврей здавав для приїжджих гостей.

До «бужні» (єврейський молитовний дім) євреї-чоловіки щосуботи сходилися на молитву. Тут вони запалювали свічки у семисвічнику та взявши єврейські молитовники, написані на івриті, приступали до молитви.

Хатинка лісоруба містить численні лісорубські знаряддя праці та відтворює умови проживання дроворуба. Робота з заготівлі деревини була однією з наймасовіших, проте найважчих у краї. Про неї свідчить колекція сокир, плескачів, ножівок, цапін, пил-драчовок, бартів, дзьобачок, які представлені на експозиції.

Практично весь час перебуваючи на полонині з вівцями, вівчар не мав можливості добре доглядати своє житло. Хатина вівчаря приземкувата та з маленьким вікнами. Проте тут є все, що потрібно для роботи з молоком: путина, баталу, дерев’яні відра, гелети, мішалка, котел для приготування вурди тощо. Під стріхою вівчарської хижі прибита трембіта, без якої досі не обходиться жодний вівчар.

Недалеко розміщена й літня  дача вівчаря – салаш (колиба), яка стояла на полонині. У ній вівчар жив більшу частину року.

Слово ,,шустер’’ для туристів зовсім незрозуміле, проте у Колочаві всі добре знали, що цей чоловік ,,морщить’’ постоли (взуття). У будинку шустера представлене цікаве зібрання різноманітних постолів, в яких сто років тому ходили жителі села. Робив шустер й череси – ремені, якими підперізувались чоловіки. Черес добре грів спину та вберігав від грижі, у ньому також ховали гроші.

Сабов – закрійник і швець в одній особі. У хатині сабова (швеця)зібрана ціла колекція різноманітних швейних машинок, ножиці різних видів та розмірів. Ця будівля дійсно належала колись колочавському швецю Митрові Дацю, який обшивав практично все село.
Жандармський пункт був у селі за кожної влади. У сканcені представлена угорська жандармська станція, де сиділи кілька поліцаїв – представників пануючої держави  та стежили за порядком у селі. Всіх винних одразу ж кидали до в’язниці, яка розміщена прямо під жандармерією. Відбуває покарання там нині молода жінка, яка провинилася перед владою.

Кузня – місце праці коваля, без якого не могло обійтися жодне село. Колочавська кузня готова працювати у будь-який момент. Величезні міхи подають повітря до горна з обох сторін, а різноманітні молотки та молоточки допоможуть викувати будь-яку залізну річ.

Асортимент виробів столяра був дуже широким, а для їх виготовлення використовувались неоднакові інструменти – різні види пилок, рубанки та фуганки, розміряк-циркуль, молотки тощо. Всі вони є у хаті та майстерні столяра. Найбільше привертає увагу столітній деревообробний станок, який працює досі.

Ткацтво належало до найбільш поширених видів господарської діяльності та має вікову історію. Виготовленням тканини займалися у кожній сільській хаті жінки та дівчата. Тому кросна обов’язково були у верховинській хаті. Ознайомитись із процесом виготовлення тканини та спробувати самому попрацювати на кроснах можна у будівлі ткача.

,,Бирів’’ (сільський голова) – перша людина у селі. Отож й будинок бірова значно відрізняється від інших. Просторий і світлий, зроблений з великих колод, він вже всередині має підлогу та обставлений значно багатше.

У березні колочавський музей-скасен ,,Старе село’’ потопає e фіолетових квітах. Щовесни тут спостерігається унікальне природне явище – масово зацвітає рідкісна рослина – Шафран Гейфелів. Зазвичай перші квіти у долині Крокусів з’являються наприкінці березня і масово цвітуть до кінця квітня. Шафран Гейфелів перебуває на межі зникнення. Його занесено до Червоної книги України. У Колочаві квітка знаходиться під пильним наглядом і бережно охороняється.

Музейний комплекс «Старе село» на Всеукраїнському конкурсі громадських музеїв, що відбувся у грудні 2009 року, у номінації «Традиції та звичаї моєї малої Батьківщини» був визнаний найкращим і отримав перше місце.

Інформаційна довідка:

Музей працює кожного дня, без перерв та вихідних з 08:00 до 18:00.
Адреса: с. Колочава, Міжгірський р-н  
Тел.: +38(031) 462-41-81, +38(067) 215-09-85